tooservise.ru

Все самое интересное на нашем сайте — Добавь в закладки

Інше рішення стор 17

ран з кіо, ялтинські і потсдамські угоди не можуть бути поставлені в один ряд з пактом і навіть просто зпоставлені з ним.
А 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу.
Почалася Друга світова війна.
VI
Настали ті самі золоті дні червня, коли курсанти військових училищ ставали лейтенантами. Начальник училища перед строєм в урочистій обстановці вручив Колі петлиці з лейтенантскими кубиками, побажав щасливої служби і… вмить забув про його існування. У той рік училище випускало більше сотні лейтенантів. Кожного вітати — рука відвалиться.
На наступний день Коля прощався з училищем, в грудному кишені його гімнастерки лежало напрямок до нового місця служби. Хлопцеві було трохи сумно, все — таки три роки життя залишалися позаду. Після обіду лейтенант Осипов поїхав поїздом в північному напрямку, у колиску трьох революцій місто Ленінград.
У провінційному дерев’яному вокзалі біля каси товпилося чоловік сорок народу. Люди перли, натискали, відпихували один одного ліктями, намагаючись протиснутися ближче до маленького віконечка. Купити квитки на будь-який напрямок людині інтелігентній було рішуче неможливо.
Коля зайшов в будівлю вокзалу, і під його ногами лагідно зашарудів підлогу, заплеванный лушпинням та недопалками. Глянувши в бік каси і вірно оцінивши обстановку, червоний командир неквапливою ходою пройшов в кабінет коменданта вокзалу. Через десять хвилин, після пред’явлення своїх проїзних документів, Коля став щасливим власником квитка до міста на Неві.
Коля ще не звик до свого нового статусу і здригався при появі патрулів, але йому все більше і більше подобалося бути командиром Червоної армії. Дівчата звертали на нього увагу, громадяни розмовляли шанобливо, плюс ще купа маленьких радощів. І головне! Головне в тому, що це не самоволка, навіть не звільнення. Це — сво-бо-да! Нехай і у відведених статутом межах. Вперше в житті Колька Осипов вільно пересувався по своїй країні! Ех, бачили б його на селі! Гімнастерка, галіфе, картуз — все нове. Ялові чоботи рипіли дуетом з портупеєю. І всі сиділи як влиті. Ще три роки тому він був сиротою-підпасичем, а тепер, будьте ласкаві бачити, він, Коля Осипов, — лейтенант героїчної Червоної армії, командир, офіцер. І служити йому належало не де-небудь в Н-ську, в Волчехренске, а в місті Леніна. Не кожному довірять…
Своєму вдалому призначенням Коля був зобов’язаний ар-мейскому земляцтву. Пару місяців тому їх училище інспектував начальник штабу Київського Особливого військового округу. Шерех перед його приїздом стояв такий, що майори і полковники нарівні з курсантами драїли казарми і територію, не розрізняючи звань і заслуг, бо всі знали, що начштабу округу був мужик серйозний, порядок любив залізний і його думкою з багатьох питань дуже цікавився сам Жуков. Під час стройового огляду перевіряючий зупинився навпроти Кольки і почав протирати пенсне. Коля обмір від страху, що той знайшов у ньому які-небудь порушення статуту, і голосно, як годиться, представився:
— Курсант другого взводу другої роти Осипов.
Комдив глянув на нього з цікавістю.
— Що-то акцент у тебе, синку, боляче знайомий. Звідки призивався?
— З Мордовії, товаришу комдив!
— Мордвин?
— Так точно!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code

Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.